Всеукраїнська відомість прийшла до художника Євгена Лещенка 1991-го – у рік проголошення Незалежності України, і це є символічно. Саме тоді він отримав головний приз на бієнале «Львів’91 Відродження». Згодом булинаступні виставкиі в Україні, і за кордоном. А дніпропетровці вперше познайомились з його творчістю у 1990-х – на дніпропетровських бієнале «Пан-Україна».

Завжди впізнаваний завдяки яскраво національній творчій манері, Євген Лещенко, тим не менш, завжди залишається таким собі загадковим криворізьким самітником.

Його творча позиція, на перший погляд, здається доволі ясною та зрозумілою. Про нього традиційно кажуть як про художника, що створив у своїх живописних полотнах унікальний світ красивої, щедрої та гармонійної природи. Проте така інтерпретація його мистецтва як «райського» (за висловом самого автора – «paradiseart»)не повинна затуляти й інші сторони авторського сприйняття світу. Хоча, чи можна заперечувати, що його образи відображають багатство та барви української родючої землі? (Сам художник підкреслює це у назвах своїх творів, наприклад: «Родюча земля», 1992,«Осінні дари», 1995). Природні щедроти – квіти, овочі та фрукти, дерева та соняхи заповнюють усю поверхню полотна, їм затісно у картинному просторі; якась нездоланна сила їх множить та виштовхує назовні. Вони, соковиті та неприборкані у своїй нестримній силі, заполонили усе навколо, вишукуються безкінечними рядами або розходятьсяна площині хвилястими півколами.

Наявність зображень живих істот – комах, птахів, тварин і навіть людей – не позбавляє картин рис натюрмортності: його пейзажі – це натюрморти дерев, його портрети – це натюрморти людей…  Такий собі погляд крізь призму предметності;більше того – погляд крізь лупу, анатомічне дослідженняквітки або кабака, обличчя людини чи тулуба комахи. Художник з однаковою увагою та пристрастю ставиться як до великого, так і до малого, заглиблюється в найдрібніші деталі, захоплюється плетивом рисок. Часом, мініатюрне збільшується до гігантських розмірів(як, наприклад, коник над лісом у картині 2001 року «Гість»), а велике стає часткою ще більшого та безмежного. Вусьому цьому є хлопчачий подив – як з такого собі маленького насіннячка виростає таке фантастичне різнобарв’я? хто є диригентом буяння природних сил?.. Світ художника пантеїстичний та космогонічний.

Здається, що Євген Лещенко запросив нас на невідому планету, він дивиться на знайомі речі, наче бачить їх уперше, і вражений таїною, яка в них ховається. І від цього зароджуються не лише здивування, але й страхи. В мистецтві художника закладені парадоксальнівідчуття людини ХХІ століття, яка багато пізнала й науково дослідила, проте залишається у стані непевності та роздоріжжя. Тож невипадковими здаються твори із зображенням зимових хащ, неоковирних овочів або яблук з червоточинами;загрозливо можуть виглядати очі та дзьоби скупчених птахів, обриви та яруги. Усвідомлення нерозгаданості буття, його неосяжності, його тлінності та вічності пронизуєобрази Євгена Лещенка, часом позбавляє їхзамилування, вносить щемливе відчуття тривожного очікування (особливо це прочитується у пізніх творах, таких, як «Любителі споглядати глибини», 2010, «Птахи відпочивають на квітах», 2011,  та ін.). Задля угамування внутрішнього неспокою, автор наполегливо прагне владнати цей світ, полагодити те, що може бути недосконалим, зіпсованим – із хаосу різнотрав’я вибудовуєвпорядковані шеренги, у квітах та деревах дотримується чіткої геометріївиважених форм, в усьому шукає симетрії та рівноваги.

Твори Євгена Лещенка не єбезпосереднімвідображеннямнавколишнього середовища, як це здається з першого погляду, це намагання митця своїми зусиллями зберегти або привнести лад і порядок, завадити руйнуванню. Існує думка,що орнаментальність, структурованість, аналітичність входять у мистецтво тоді, коли є небезпека кризи та хаосу. Цивілізаційні виклики сьогодення спонукають художника до роздумів, накладають відбиток на його ускладнене бачення реалій, на його авторські рефлексії.

Олена Годенко-Наконечна,   мистецтвознавець